Ці, поєднані в заголовку рядки з віршів Івана Франка та Лесі Українки актуальні сьогодні, як ніколи. На даний час основне завдання всіх укранців, які бажають зберегти свою державу – не дати ворогу-москалеві захопити більше нашої землі та не допустити до керування нашою державою всяких представників московщини. Бо основна мета загарбників – не Донбас, не вся Україна, а управління нею цими москаликами або їхніми манкуртами, цими сучасними владоможцями, які протягом останніх десятиліть навчилися швидко міняти капелюхи.
Захистом нас від ворога на Сході успішно справляються наші хлопці-воїни, які, залишивши в домівках своїх рідних та близьких правдою і вірою служать і Україні (не владі), і цим своїм рідним. Але, стримуючи зовнішнього ворога на Сході, вони віддалено знають, що витворяє другий ворог на Заході, бо інакше, як внутрішнім ворогом місцеву владу назвати – язик не повертається.
Повертаючись додому зі Сходу (хто в відпустку, хто по демобілізаціі, хто з пораненням на лікування), дивлячись на це свавілля місцевої влади, воїни за голову хапаються… А деякі навіть жартують – ми відкриємо смугу фронту в пару метрів і направимо доріжку просто до владних кабінетів – нехай москалики потішаться, але не над простими українцями, а над корупційними особами в вишиваних сорочках, засівших у владних шкіряних кріслах. А потім тих глупих заманених москаликів на місці і доб’ємо. Отут бажання зовнішніх ворогів і простих українців співпадає. Хоча тут є і спірний момент – а чи є місцева влада в сьогоднішньому варіанті діяльності ворогом москви? Напевно, війна тому і не закінчується, бо путіну вигідна така влада. І не тільки “в верхах”… Бо те, що місцева влада витворяє майже у всіх ОТГ Самбірського району (за деяким винятком) – москаликам, як бальзам на груди.
А тепер по суті.. Цей випадок трапився в Старосамбірській ОТГ. Воїн, повернувшись з фронту, на якому він відстоював свою Державу та воював за справедливість в ній, стикнувся вдома з правовим свавіллям місцевої влади, проти якого він воював на фронті, залишивши там своє здоров’я.
І ось тут воїни-фронтовики, відчувши, що досвітні вогні запалюються, починають прозрівати, що ворог є не тільки зовнішній, а й внутрішній, і починають “кучкуватися”
Але читайте …..
Володимир Гапун (позивний “Русин”),
один із засновників Добровольчого батальйону Карпатська Січ
Ось тут для наших воїнів і доречні пророчі слова Лесі Українки:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, –
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
Бо як заграє зоря, то навіть воїни не зможуть зупинити ту сучасну коліївщину, коли терпець в людей урветься…..