Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду Божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого.
«Я не нездужаю, нівроку…»
Т.Г. ШЕВЧЕНКО
Як ви вже знаєте, шановні читачі, в Вільнюсі, близько тижня тому назад Західні натовські чиновники нам, Україні, так, легенько, здалеку показали на двоє дверей: двері виходу, практично, з Європи, на яких був намальований російський корабель «Москва» (ще тільки здалеку, ще тільки показали, а не попросили на вихід, ще є можливість надіти окуляри і уважно придивитися до тих дверей) і двері входу – практично в Європейську мирну сім’ю, на яких було написано три умови: закінчення війни; реформи та сумісність зі стандартами НАТО; боротьба з корупцією. З першою умовою успішно справляються Збройні сили України. Другу умову нам допомагає виконувати Колективний Захід. І ось тут, щоб врятувати Україну, для виконання третьої умови в роботу мають включитися всі. Кожен, на своєму місці, при можливості, має добросовісно робити свою справу по наближенню України до Європи. Воїн – на фронті, волонтер – в тилу, лікар – в лікарні, вчитель – в школі, журналіст – на шпальтах видання. А боротьба з корупцією – це перш за все висвітлювання роботи недобросовісних чиновників української влади.
І діяльність по висвітлюванні викрутасів чиновників має бути активна, але не реактивна. Бо швидко можна тільки свиснути в свисток – і випустити пар. А пояснювати нерадивим чиновникам їх недоліки треба тільки методично – «…громадою обух сталить…» – інакше не достукаєшся до їх совісті.
Почну свої дослідження корупції з двох громад – Новокалинівської та Старосамбірської. Чому з них? Бо в них до керівництва громадами, на відміну від інших «дорвалися» два колишніх регіонали – Богдан Юзвяк та Ігор Трухим. І якщо другий всіляко відхрещується від своєї регіональної приналежності – весь порох від своєї вицвілої вишиванки вибив, б’ючи себе в груди та випираючи їх на всіляких дефілядах, то перший особливо і не приховує своєї наближеності до колишніх «пацанів». Тому другий нехай зачекає своєї черги, хоча хитровимаханий керівник – це більше зло ніж прямолінійний, простакуватий утримувач корупції. І на прохання Тараса Шевченка добре вигостреною сокирою, почну будити совість міського голови Новокалинівської міської ради і його поплічників.
Мова піде про його безпосереднього ставленика – жіночку на керівній посаді, без згадування про яку не обходиться ні одне «тепле» слово жителів громади на адресу Новокалинівської влади.
Свого часу ця особа з тріском була вигнана з роботи з Самбірської ратуші (як раз за неналежну роботу з відвідувачами). Але вона знайшла собі відповідного начальника в особі Новокалинівського міського голови. І він довірив їй роботу з заявниками. І ту щуку кинули у Новокалинівську річку.
Хоча з таким відношенням до людей тій особі не можна довіряти роботу з громадянами. Максимум що їй можна довірити, це роботу з паперами – папірчики носити (з виходку в смітник). А дивлячись на дії міського голови при наведенні порядку у ввіреному йому обійстю і йому можемо запропонувати відповідну роботу (правда вже на громадських засадах).
Не можу зрозуміти, чому вони так холодно і зі злістю відносяться до жителів своєї громади? Належної допомоги від них громадянам, в вирішенні своїх проблем, практично, неможливо добитися. Подейкують, що є можливість, з деякими затратами, вирішити свої питання у владних коридорах, але кожен вирішує це індивідуально, по своєму… Цікаво, а чому так? Може тому, що в чиновників зарплата маленька? Тоді прийдеться направити журналістський запит до влади Нового Калинова на предмет надання інформації про рівень зарплат чиновників і повідомити громаді. Це не є ні державна, ні особиста таємниця. Бо це є наші з вами кошти. Бо в час війни це, також, є кошти західної допомоги. Як повідомив пан Шмигаль – прем’єр-міністр України – міжнародні партнери від початку року виділили Україні понад 23 млрд доларів для фінансування дефіциту бюджету. І замість того, щоб вони мали йти на допомогу нашим хлопцям на схід, на закупівлю зброї – вони, здебільшого, в якості зарплати йдуть до кишені присмоктавшимся до корита чиновникам. Цікаво, а яку суму з цих грошей новокалинівські чиновники виділяють військовим, які час від часу ротуються на фронт?
Хочу запитати у депутатів міської ради – ви там де? Плаваєте в човні разом з корупціонерами чи в човні з простими громадянами – вашими виборцями? Чи може ви прилаштувалися в якійсь ополонці, в ній плаваєте і вам там тепло? А хто буде контролювати місцеву владу? Особливо її найбільш одіозний відділ – з земельних питань та якогось довкілля. Ви не в курсі, що твориться в ньому? Та будьте ви ближче до людей, вивчіть це питання та запитайте на сесії якихось котика-Ботика чи кралі-Галі про їх бюджетні та земельні тралі-валі. Бо, інакше, на якого дідька ви туди просилися і вас туди вибрали? До слова – ці «поганяли» тим діячам не я придумав, а простий народ, округи яких вони владно обслуговують. Панове депутати, походіть по своїх виборчих округах – ви ще не таке почуєте… А краще зверніться з будь-яким питанням до старшого працівника відділу природних ресурсів та екології – отримаєте море задоволення від її високомірної самогеніальності.
Завдячуючи діям таких провладних діячів Україна – від Нового Калинова до Києва, з точки зору західного цивілізованого світу опинилася на межі походу за руським кораблем. А вираз «нате вам НАТО, якого ви хотіли», перетворюється на «нате вам то, що ви заслужили». І величезні заслуги Збройних Сил України і простого українського народу-волонтера перекреслено «заслугами» українського чиновництва. Так-так, саме чиновників всіх мастей і штибів. Бо що таке український чиновник – це продала мама корову, купила сину диплом і він тепер «відробляє» ту корову, чи козу, чи норку…. А величина затрат батьків на «освіту» своїх чад прямо-пропорційна їх теперішній «діяльності» чи бездіяльності, і в більшості випадків обернено-пропорційна їх розуму. І не треба мені говорити, що чиновники бувають різні. Ні, в даний час всі однакові, бо в основному обслуговують своє вищестояще керівництво, «товчуть» і собі, і йому бабло, а на простого громадянина всім начхати. Бо вони вмонтовані в ту радянсько-російську систему, коли маєш брати під козирок перед начальником. І якщо якийсь чиновник не згоден з моїм твердженням – нехай «пише заяву» і поповнює ряди простих чесних українців та допомагає йому своїми знаннями (якщо він рахує, що він їх має) вести роботу в наведенні порядку в країні.
А порядок в державі і на місцях буде лише тоді, коли буде панувати верховенство Права, а не верховенство чиновника. І коли в Україні запанує Право (будуть знищені корумповані суди) таким котикам і кралям місця в органах влади не буде!
P.S. Хоча підкозирочне твердження та «про написання заяви» немає ніякого відношення до наших героїв. Вони тупо будуть стояти на позиціях «я так сказав і тому так має бути». І будуть все робити, щоб довести, що простий громадянин – це, в їхньому розумінні, лох, і його, за виразом колишніх «донецьких пацанів», треба «доїти». А ми, журналісти будемо робити все, щоб їхні «дойки» натягнути їм на одне місце.
P.P.S. Можливо, після прочитання цієї статті хтось скаже, що я зарізко взявся до роботи, але, шановні, часи «високоморальних» комсомольських і партійних зборів та виховних годин вже минули. Треба регулярно і методично пояснювати чинушам хто вони насправді, по відношенні до простого народу, є. Бо може прийти до нас народний «нежданчик». І упаси нас, Господи, дочекатися картин як в Угорщині 50-х років – чиновників в якості ліхтарів на стовпах. (Старші люди ще пам’ятають як то було, а молодим – не бажаю навіть у страшному сні це бачити).
А, взагалі, прочитайте Шевченка на початку публікації. Чи може хтось щось має проти цього Українського Генія Духу?